Як догми вбивають клітини мозку

Світ мій, дзеркальце, скажи, хто з них найкрінжовіший? Прихильники JPEG? Чи Біткоїн-максималісти з лазерними очима? Чи те, й інше?

Екосистема Біткоїна завжди мала догматичну спрямованість; це її своєрідна невіддільна частина. Потрібна певна міра впертості чи догматизму, щоб на такому ранньому етапі долучитися до чогось на кшталт Біткоїна і продемонструвати переконаність, необхідну для того, щоб ходлити. Біткоїну майже 15 років, і багато нових людей, які тільки прийшли в цю сферу за останні кілька років, насправді не розуміють, наскільки іншою була ситуація навіть п'ять років тому.

Раніше ви могли покласти 50-доларову купюру в біткоїн-банкомат і отримати за неї 0,25 BTC, не використовуючи нічого, крім номера телефону, без будь-яких фільтрів або обмежень, без процедури KYC. Не існувало жодної національної держави, яка прийняла біткоїн як законний платіжний засіб. Усі спроби ETF були на 100% відхилені без шансу серйозного розгляду чи схвалення. Мережа Lightning все ще була лише розпливчастою концепцією, без жодних застосувань у реальному світі. Потрібно було бути хоч трохи догматичним, щоб подумати про вкладення значної суми свого капіталу в біткоїн; не було жодних реальних ознак його успіху, крім віри у його проєктування. Якщо у вас цього не було, ви, швидше за все, не протрималися до сьогодні. Або ви досить часто приходили і йшли, і зрештою отримали набагато менше, ніж могли б отримати, якби просто ходлили.

Ця догма була необхідна – без неї у людей, які перетворили цю екосистему на те, чим вона є сьогодні, не було б мотивації робити це. Без цієї догми у цих людей взагалі не було б клієнтів та користувачів, для яких можна було б щось створювати. Це була основа всього того, що ми маємо сьогодні.

Тепер відбувається неминуче: фундамент починає тріскатись.

До якої церкви ви ходите?

Проблема догми полягає у тому, що у переважній більшості випадків вона починає руйнуватися; зростання невдоволення та інакомислення всередині чинної догми не зникає – воно множиться. І це посилює наявні догми серед тих, хто лишається. Коли ідеологічні погляди людей у Європі почали розходитися з Католицькою церквою, вони не зруйнували її, а відкололися і створили свою власну церкву зі своєю суперечливою догмою. Не сталося жодного краху чи занепаду католицької церкви; натомість протестантська Реформація призвела до поширення численних суперечливих ідеологій зі своїми власними догмами, що існують поряд із католицькою церквою.

Протестантська Реформація 1500-х років вважається першим серйозним відходом від католицької церкви, зображуючи життя до Мартіна Лютера як мирне середовище підпорядкування церкви. Але це не відповідає історичним реаліям. Великий розкол між Католицькою церквою та Східною Православною церквою відбувся приблизно за 500 років до знаменитих тез Мартіна Лютера.

Що стало першим доміно у ланцюговій реакції, що призвело до розколу? Церкви на півдні Італії, які проводили меси грецькою мовою, були проінформовані Папою про те, що вони повинні проводити меси латиною. Так почали зʼявлятися розбіжності. Чи припустимо вживати прісний хліб під час таїнства причастя? Захід вважав, що так; Схід не погодився. Чи повинні священники зберігати целібат? Захід вважав, що так, але Схід знову не погодився.

Зрештою, Папа відправив своїх посланців до Константинополя, де головний священнослужитель Сходу, Вселенський Патріарх, безпосередньо висловив їм свою незгоду. У ході зустрічей у Константинополі все дійшло того, що глава посланців відлучив Патріарха, а Патріарх відлучив від церкви посланців Папи. Це спричинило постійний розкол між Католицькою церквою і тим, що стало називатися Східною Православною церквою.

Цей розкол мало чим відрізняється від розколу між прихильниками меншого та більшого розміру блоку, кульмінацією якого стали Війни блоків у 2017 році. І католики, і східні віряни поклонялися Богові. Всі вони погоджувалися зі святою божественністю Ісуса Христа. Не було жодних розбіжностей з приводу таких фундаментальних істин, так само як прихильники малого розміру блоку і прихильники більшого розміру блоку однаково хотіли, щоб Біткоїн досяг успіху і перетворився на панівну економічну силу у світі. Вони просто розійшлися в думках щодо того, як цього досягти.

Вони мали однакову мету, але розбіжності у поглядах щодо того, як її досягти, призвели до непримиренного розколу, який тривав шість років (чи більше тисячі років у разі церков). Принаймні вони перейняли панівну догму, чи не так? Не зовсім. За оцінками, чисельність католиків сьогодні становить 1 мільярд людей порівняно з приблизно 200 мільйонами осіб, які належать до Східної Православної Церкви. В обох випадках, попри створення нової догми, що зібрала значну кількість побожних вірян, ані Православна церква, ані прихильники більшого розміру блоку фактично не зруйнували й не підкорили догму, що існувала раніше.

Коли ви говорите комусь, що все, у що він вірить, неправильне, він починає глибше заглиблюватися у свої переконання.

Невдоволення протестантів індульгенціями

Отже, тепер, коли ми встановили, що протестанти не були першими, хто відійшов від католицької церкви, подивімося, що насправді викликало таку різку реакцію Мартіна Лютера: індульгенції – ідея про те, що ви можете просто заплатити за прощення своїх гріхів. Звичайною фразою для поширення індульгенцій, яка, як вважається, стала останньою краплею для Лютера, була: «Щойно в ящику задзвенить монета, душа з чистилища вирветься до світла». Ось як сміливо католицькі священники просували ідею про те, що віддаючи Церкві гроші, ви автоматично звільняєтеся від своїх гріхів.

«Просто слідуйте цим простим крокам, щоб отримати гарантований економічний порятунок». Звучить знайомо? Просто використовуйте усереднення доларової вартості, просто прочитайте цю книгу, просто дотримуйтесь цих простих кроків, і ви гарантовано знайдете порятунок. Всього лише 0,1 BTC гарантує вам місце за столом як члену економічної еліти нового світового порядку. Подібні обіцянки є абсолютно оманливими, а паралелі між цим типом євангелізації та католицькою практикою індульгенцій настільки очевидні, що їх неможливо заперечувати.

У рамках цієї аналогії я сказав би, що прихильники JPEG – це свого роду протестанти. Це група біткоїнерів, яким набридло уявлення про те, що «одного простого трюку» достатньо, щоб гарантувати фінансовий успіх людини під час використання біткоїна. Їм особливо набридло те, скільки енергії присвячується цим наративам. Чесно кажучи, я не можу звинувачувати їх і згоден з деякими речами, які вони критикують.

У цій сфері панівною стала думка, що нікому не потрібно нічого робити для успіху Біткоїна, але багато людей з таким ставленням активно сіють страх, невпевненість, сумніви та підривають зусилля чи ідеї щодо усунення недоліків Біткоїна, які можуть призвести до його краху. Я багато разів говорив про цю динаміку та проблеми, які вона посилює протягом багатьох років. Мене не дивує поява нової субкультури й догми в цій сфері, що визначається через опір цій сліпій вірі в наперед визначений успіх.

Ось жорстока реальність: як я вже говорив раніше, протестантська Реформація не затьмарила та не знищила католицьку церкву. Навіть за передбачуваної чисельності населення від 800 мільйонів до 1 мільярда осіб – приблизно такого ж розміру, як католицьке населення – протестанти не маргіналізували католицьку церкву. Папа, як і раніше, залишається одним з найшанованіших релігійних діячів у всьому світі. Католицизму, як і раніше, дотримуються в усьому світі.

І що найцікавіше, невдовзі після смерті Мартіна Лютера Церква заборонила обмін грошей на прощення гріхів. Що це означає? Попри те, що основна причина відходу протестантів та формування власних догм фактично була розглянута та заборонена Церквою, вони не повернулися. Чому? Ще один фактор, про який я згадав вище, полягає в тому, що протестантське населення становить майже 1 мільярд людей; вони не є єдиною конгрегацією чи догмою. Протестанти продовжували розділятися, формуючи протягом багатьох років велику кількість суперечливих догм. Вони не перетворилися на єдину групу, яка конкурує з католицизмом.

Інакодумство породжує інакодумство

Чи має тепер більше сенсу те, чому католицизм ніколи не був фактично узурпований чи підпорядкований новим догмам? Ніщо ніколи не досягало тих розмірів, яких воно могло досягти; догма, що існувала раніше, розвивалася навколо інакодумства, достатньо сильного, щоб спонукати значну кількість людей оскаржити та покинути його. Якщо якийсь аспект догми настільки не подобався і з ним не погоджувалися, що люди зневірялися в її точності, зрештою догма змінювалася, визнаючи це. З холодної та логічного погляду, це просто питання виживання.

А як щодо нових догм, які з'явилися до цього періоду адаптації та еволюції? Вони йшли вперед, а не поверталися до первісних переконань. Але це інакомислення, прийняття цього, той факт, що нова догма фактично визначалася ним, гнили. Це спонукало людей, що адаптували нову догму, не погодитися навіть із нею, і цей цикл повторювався. Ось чому немає єдиного «протестантського» догмату. Є лютерани та кальвіністи, англіканці, баптисти, квакери, методисти тощо. Список можна продовжувати нескінченно.

Те саме сталося і з прихильниками більшого простору блоку. Спочатку, прихильники Bitcoin Cash відокремилися від Біткоїна. Потім Bitcoin Cash розділився на Bitcoin Cash та Bitcoin SV. З цього моменту між ними виникали численні розбіжності. Хіба варто очікувати, що прихильники JPEG будуть іншими? Вони також визначають себе як противників «лазерних очей». Вони підбадьорюють себе тим, що «зробили те, що не змогли лазерні очі» і хвалять себе за стимулювання прийняття біткоїна. Вся їхня догма практично повністю визначається її існуванням як протилежність догмі «лазерних очей».

Ось чому ймовірно, що ця нова догма в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні, не матиме довгострокового культурного ефекту. Немає нічого, чим вона могла б визначити себе у вакуумі. Кожен християнин нібито вірить в Ісуса Христа, але багато конфесій визначають цю віру, протиставляючи її католицькій церкві. Як це вписується в основу віри? Як це визначає людину з погляду цілей, мотивації чи чистої продуктивності?

Прихильники JPEG заявляють, що вони хочуть «зробити Біткоїн цікавим», щоб залучити людей і зацікавити їх використанням, і, безсумнівно, у цій спільноті є чимало людей, які справді дотримуються сказаного. Але, з мого досвіду, існує набагато більше людей, які своїми діями визначають себе як максималісти з «лазерними очима». Це не приносить нічого цінного та не надихає людей.

Рухи, догми, культури, всі ці речі, які визначаються виключно їхніми протистоянням іншим рухам, догмам чи культурам, втрачають свою ідентичність у той момент, коли річ, проти якої вони існують, зазнає краху. Для дійсно міцного і трансформаційного культурного зсуву необхідний фундамент ідентичності, яка може існувати сама по собі.

Так що ж являють собою прихильники JPEG без можливості тролити «лазерні очі»? Чи є в них хоч якась ідентичність?