Небезпека цифрових валют центрального банку

CBDC – це цифрова готівка. На відміну від традиційної (фізичної) готівки, транзакції з якою можна здійснювати анонімно, цифрова готівка повністю програмована. Це означає, що CBDC дозволяє центральним банкам мати пряме уявлення про особу учасників транзакції та можуть блокувати або цензурувати будь-яку транзакцію. Центральні банки стверджують, що їм потрібні ці повноваження для боротьби з відмиванням грошей, шахрайством, фінансуванням тероризму та іншою злочинною діяльністю. Але, як ми побачимо нижче, здатність урядів ефективно боротися з фінансовими злочинами за допомогою наявних засобів боротьби з відмиванням грошей і законів про ідентифікацію клієнтів («AML/KYC») виявилася вкрай недостатньою, у кращому випадку, одночасно ефективно усуваючи фінансову конфіденційність для мільярдів людей.

Можливість блокувати та цензурувати транзакції також передбачає свою протилежність: можливість вимагати або стимулювати певні транзакції. CBDC можна запрограмувати так, щоб її могли витратити лише певні люди в певних роздрібних продавців або постачальників послуг, у певний час. Уряд може запровадити списки «бажаних постачальників», щоб заохочувати витрати з одними, а не з іншими компаніями, а також «несхвалених постачальників», щоб карати витрати з ними. Іншими словами, за допомогою CBDC гроші фактично стають державним токеном, як талони на харчування, які можна витрачати лише на заздалегідь визначених умовах. В кожну транзакцію може бути вбудована перевірка походження коштів.

Але цензурування, знеохочення та стимулювання транзакцій – це не єдині повноваження, доступні центральним банкам із програмованими грошима. Банки також можуть знеохочувати заощадження – зберігання цифрової готівки – встановлюючи обмеження на залишки грошових коштів (як Багамські Острови вже зробили для своєї CBDC) або встановлюючи «штрафні» (негативні) процентні ставки на залишки понад певну суму. Це може бути використано для того, щоб запобігти конвертації споживачами занадто великої частини їхніх банківських залишків M1 або M2 – кредитних грошей, виданих їм комерційними банками – у готівку (M0). Зрештою, якщо надто багато людей кинуться вимагати готівку (тверді гроші) одночасно, комерційні банки будуть позбавлені фінансування та можуть різко скоротити кредитування, якщо не зможуть знайти інші джерела капіталу. Зрозуміло, що центральні банки хочуть запобігти цим «кризам кредитування», які часто призводять до економічних спадів або депресій. Однак їхні політичні втручання також позбавляють людей доступу до валюти M0 – найтвердішої та найбезпечнішої форми грошей за режиму фіатної валюти – залишаючи мільярди людей, особливо найбідніших, без пристановища у разі грошової кризи.

Звичайно, центральні банки можуть застосовувати від’ємні відсоткові ставки для всіх грошових запасів, а не лише для залишків понад певну суму. Хоча мета запровадження негативних процентних ставок полягає знову ж таки у запобіганні рецесії шляхом стимулювання споживчих витрат у короткостроковій перспективі, ця мета досягається ціною прискорення руйнування приватного багатства. Як приклад можна взяти нинішню економічну ситуацію у світі. Центральні банки втрутилися під час пандемії COVID-19, щоб запобігти рецесії, випускаючи в обіг гроші для підкріплення зростаючого рівня державного боргу, що наповнило ринки фіатними грошима. Це призвело до того, що більше грошей переслідує меншу кількість активів, що є надійним рецептом інфляції. Таким чином, у світі спостерігаються найвищі стійкі глобальні темпи інфляції за останні 20 років, причому в деяких країнах темпи інфляції значно перевищують середньосвітовий рівень. Інфляція вже стимулює витрати, тому що люди розуміють, що їхні гроші сьогодні коштують більше, ніж завтра. Встановлюючи негативні відсоткові ставки, центральні банки ще більше знижують цінність заощаджень людей, створюючи для них порочний стимул ще швидше витрачати свої ресурси, які й так скорочуються. Це порочне коло закінчується не економічним процвітанням, а крахом валюти.

Хоча штрафні санкції та загальні негативні відсоткові ставки є методами, які центральні банки можуть використовувати для поступової конфіскації грошей у приватних осіб і приватних організацій, це не єдині методи, що доступні їм. Після запровадження CBDC ніщо технічно чи юридично не заважає центральним банкам нав’язувати прямі фінансові стрижки чи вилучати чиїсь готівкові авуари в будь-якій точці світу. Центральні банки можуть безпосередньо конфіскувати приватну цифрову готівку, щоб погасити свій суверенний борг, перешкодити використанню цифрової готівки, зменшити пропозицію грошей або з будь-якої іншої причини. Хоча ця можливість відкрито не обговорювалася, вона вбудована в політичну та технічну архітектуру CBDC.

Нарешті, центральні банки можуть програмно вимагати податкових платежів для кожної транзакції CBDC. Деякі економісти стверджують, що цей захід необхідний для збору податкових надходжень, яких іноді уникають, коли використовуються фізичні готівкові кошти, а потім досить оптимістично зазначають, що уряди можуть скористатися зібраними податковими надходженнями для зниження ефективних податкових ставок. Однак ніщо не вказує на те, що уряди з обмеженими доходами, вже зацікавлені в зборі коштів із приватних джерел, вживатимуть будь-яких заходів для зниження податків. Натомість CBDC, швидше за все, використовуватимуться для отримання додаткових податкових надходжень для держави за обтяжливих витрат для фізичних осіб.

Уявіть собі: за умови обов’язкового оподаткування кожної транзакції CBDC ви будете оподатковуватись за те, що дасте своєму сусідові 20 доларів, або за допомогу своїм дітям, або за кожен предмет, який ви продаєте на дворовому розпродажі. Людина, яка платить своєму другові 50 доларів за заміну шини або 100 доларів за догляд за будинком на час своєї відсутності, буде оподатковуватися за ці дії. Ця «неформальна» економіка є не лише необхідним способом близьких взаємостосунків, але й життєва опора для мільйонів людей, які покладаються на неї для щоденного виживання. Морально незбагненно уявити, що безхатченко, який продає квіти на вулиці, обкладається податком за кожну операцію.

Висновок

• CBDC для роздрібних операцій – це програмовані гроші.
• Програмовані гроші забезпечують прямі відносини центральних банків зі споживачами.
• Прямі відносини між центральними банками та споживачами дозволяють центральним банкам:
  • Наглядати за всіма фінансовими операціями.
  • Ставити на контроль, заблокувати або скасувати будь-яку транзакцію в будь-який час.
  • Визначати, скільки грошей хтось може зберігати та потратити.
  • Визначати, на які продукти та послуги можуть бути використані гроші та ким.
  • Безпосередньо впроваджувати монетарну політику (наприклад, негативні процентні ставки) на рівні приватних грошових запасів.
  • Конфісковувати гроші, які знаходяться у приватній власності.
  • Забезпечити стягнення податків з кожної грошової операції, незалежно від того, наскільки вона мала.

Це гостьова публікація Наталі Смоленскі та Дена Хелда. Наталі Смоленскі є старшим радником Інституту біткоїн-політики та виконавчим директором фонду Texas Bitcoin Foundation, а Ден Хелд – викладачем курсу про Біткоїн та радником з маркетингу в Trust Machines. Висловлені погляди є їхніми власними і не обов’язково збігаються з точкою зору BTC Inc. або Bitcoin Magazine.