Нобелівські лауреати: хто з них за, а хто проти Біткоїна

Критики Біткоїна

Так склалося, що Нобелівські премії отримують переважно представники кейнсіанської та неокласичної шкіл в економіці. Тож не дивно, що серед них переважають критики Біткоїна. Зокрема на одній з економічних панелей Джеймс Хекман (лауреат 2000 року), Томас Саржент (2011), Ангус Дітон (2015) та Олівер Харт (2016) висловилися категорично проти біткоїна як грошей. Проте Харт відверто зізнався, що він намагався зрозуміти Біткоїн, але це дуже складно. Тож принаймні частково несприйняття Біткоїна відомими економістами викликане недостатнім розумінням його технології.

Але серед критиків активу є й принципові противники. Серед Нобелівських лауреатів можна виокремити двох основних: Пол Кругман та Джозеф Стігліц. Наприклад, Кругман вже дуже давно слідкує за Біткоїном і, напевно, має досить непогане уявлення про нього. Зокрема він написав першу досить детальну статтю про Біткоїн ще у 2011 році, коли його фіатна вартість становила лише $7. Економіст називав біткоїн бульбашкою, яка ось-ось лусне. Він ставив під сумнів його життєздатність як валюти, критикував його децентралізовану природу і висловлював скептицизм щодо довгострокових перспектив активу.

З того часу біткоїн виріс у тисячі разів, а його технологія та екосистема постійно розвиваються як внаслідок оновлень та софтфорків, так і переходу все більшої кількості людей та компаній на Біткоїн-стандарт. Але чи змінив свою думку Кругман? Ні. Щобільше, він сформулював дві основні причини, які, на його думку, не дозволяють біткоїну претендувати на ключову роль у глобальній сучасній економічній системі.

Перша – це транзакційні витрати. Тут своєю чергою є два аспекти: вартість біткоїн-транзакцій та енергетичні витрати. Вартість біткоїн-транзакцій ефективно мінімізується майже до нуля за допомогою Lightning Network, що дозволяє використовувати BTC для мікротранзакцій. Щодо витрат енергії, то вони зростають в абсолютному вимірі, адже збільшується кількість майнерів і їхні потужності. Проте це необхідно для забезпечення максимальної стабільності мережі та децентралізації. До того ж ефективність використання енергії постійно зростає, так само як і частка відновлювальної енергетики.

Друга причина, що становить проблему для Кругмана, – це те, що біткоїн «нічим не забезпечений»: ані золотом, ані зобов’язаннями будь-якого центрального органу чи уряду. Нобелівський лауреат стверджує, що якщо всі спекулянти втратять віру у BTC, то він впаде до нуля. Проте дослідження ведмежих ринків вказує на те, що саме у ці періоди розповсюджується просто неймовірний FUD (страх, невизначеність, сумніви), коли фактично всі популярні ЗМІ прогнозують падіння біткоїна до нуля. Проте з кожним циклом мінімальна ціна BTC зростає. Та й взагалі більша частина біткоїнів не переміщувалася у мережі кілька років, тож це давно резервний та захисний актив, а не спекулятивний.

Джозеф Стігліц, інший кейнсіанський економіст, налаштований не менш рішуче проти Біткоїна. Він стверджує, що біткоїн не виконує жодної суспільно корисної функції та має бути заборонений урядами по всьому світу. Проте BTC чудово виконує функції засобу збереження вартості та платежу й усі інші функції грошей. Щобільше, його популярність та розповсюдження відбуваються на основі вільного вибору людей, а не законів про законний платіжний засіб, як це відбувається з фіатними валютами. Та й біткоїн не можна ефективно заборонити, адже він повністю децентралізований та не обмежений жодною юрисдикцією. Спроби заборони майнінгу в Китаї у 2021 році це наочно демонструють.

Прихильники Біткоїна

Є щонайменше два яскраві прихильники філософії та економічної моделі Біткоїна серед Нобелівських лауреатів. Проте, на жаль, вони не дожили до фактичної появи Біткоїна у 2009 році, але їхні твердження та передбачення безпосередньо засвідчують про повну підтримку цього проєкту.

Перший з них – Фрідріх Гаєк, який був представником Австрійської економічної школи. Він активно виступав за денаціоналізацію грошей, адже державний контроль над грошима – це головна передумова для їх постійного знецінення та неможливості ефективно виконувати функції засобу заощадження.

Щобільше, Гаєк вважав, що має існувати кращий спосіб, ніж просто повернення до золотого стандарту. Він вважав, що люди мають право експериментувати та створювати якісно нові види грошей. А головне – це запропонувати дійсно ефективну альтернативу фіату якимось елегантним та непрямим способом, що не передбачатиме використання сили чи примусу. Було б добре, на його думку, запропонувати щось у монетарній сфері, що уряди не зможуть зупинити. Всі ці пункти й були реалізовані Біткоїном, що й не дивно, адже більшість шифропанків, які працювали над протоколом, були знайомі з ідеями Гаєка та підтримували його.

Другий авторитетний прихильник Біткоїна – це Мілтон Фрідман. Він був представником Чиказької школи, але також виступав за мінімізацію негативного державного впливу у монетарній сфері. Фрідман у 1999 році зробив передбачення, що подальший розвиток свобод людей буде забезпечуватися за допомогою інтернету. Але єдиний елемент, що був відсутній на той момент – це «надійна електронна готівка». Проте Мілтон Фрідман висловив переконання, що вона вже незабаром буде винайдена. За 10 років його передбачення справдилося, й люди по всьому світу отримали нову технологічну альтернативу фіатним грошам.

Висновки

Навколо Біткоїна точаться суперечки навіть серед найвпливовіших економістів світу. Прихильники державного втручання в економіку (кейнсіанці та неокласичні економісти) критикують Біткоїн, хоча й не завжди розуміють, як він працює і які функції виконує. А економісти Австрійської та Чиказької шкіл виступають за відокремлення грошей від держави, тож вони вбачають у BTC ключовий елемент досягнення фінансової свободи у сучасному світі.