Сучасні капіталістичні економіки часто описують як приклад вільного ринку. Проте в кращому випадку вони є змішаними економіками: коли поруч з діловими стосунками приватного сектору можна спостерігати за впливом держав та монополій. Наприклад, у США частка державних витрат у ВВП стабільно перевищує 30%, а під час коронакризи 2020 року взагалі досягла 48%.
До того ж держава значно впливає на національну економіку шляхом монетарної та фіскальної політики. Монетарна або грошово-кредитна політика передбачає регулювання обсягу грошової маси в економіці, в тому числі й величини процентних ставок. Зазвичай центробанки проводять активну стимулювальну політику, що означає збільшення грошової маси та інфляцію, яка виправдовується економічним зростанням. Коли темпи інфляції стають занадто високими, можливі періоди стримувальної політики (яку ми спостерігаємо зараз): тобто підвищення ставок та тимчасове зниження грошової маси.
Проте через негнучкий ринок праці (у тому числі й законів про мінімальну заробітну плату) така політика майже одразу призводить до рецесії та суттєвих економічних проблем: безробіття, падіння виробництва, зниження доходів населення тощо. Кризові умови використовуються задля поновлення стимулювання шляхом випуску додаткових грошей та перерозподілу ресурсів від продуктивних членів суспільства до тих, хто отримає новостворені кошти раніше за інших (ефект Кантільйона).
Фіскальна політика передбачає більш відкритий перерозподіл ресурсів у економіці шляхом оподаткування доходів, прибутків, майна тощо. Відповідно держава також здійснює видатки та закупівлі товарів і послуг, що змінюють структуру попиту в національній економіці. Уряди й центробанки завжди поєднують ці основні види впливу задля досягнення більшого ефекту.
Окрім загальної неефективності, це призводить до постійного конфлікту інтересів між різними групами виробників і споживачів. Виникають додаткові стимули до інвестування коштів у лобіювання власних проєктів та зростання впливу політичних, а не економічних важелів.
Вільний ринок – це економічна система, за якої операції відбуваються під впливом попиту та пропозиції за відсутності державного втручання. Хоча жодна економічна система не може повністю розв'язати питання обмеженості ресурсів, вільний ринок зводить це до мінімуму. Саме ця економічна система сприяє найбільш раціональному використанню й розподілу ресурсів відповідно до очікуваної прибутковості й альтернативних витрат, що впливають на рішення підприємців і власників капіталу.
Вільний ринок винагороджує ефективних підприємців і автоматично послаблює позиції тих, хто невірно оцінює потенційний попит і витрати. Таким чином, структура товарів і послуг найбільш повно відбиває панівні потреби й переваги споживачів. За такої системи відносна вага економічних важелів зростає, а політичних – навпаки, знижується. Тож компанії будуть змушені інвестувати в інновації та оптимізацію виробництва, а не у політичне лобіювання своїх інтересів задля отримання привілеїв, дотацій, монополістичних переваг тощо.
На підтримку вільного ринку виступають дві провідні економічні школи: Чиказька та Австрійська. Хоча представники Чиказької школи (найвідомішим її представником є Мілтон Фрідман) визнають переваги ринкового механізму в майже всіх основних галузях економіки, вони все ж припускаються помилки у питанні грошово-кредитної політики. Вони підтримують функціонування центробанків та їхньої монетарної політики. Проте історія наочно доводить, що будь-які спроби обмежити владу регуляторів (наприклад, шляхом встановлення гранично припустимого темпу зростання грошової маси) зазнають краху, адже щоразу знаходяться нові виправдання задля інфляційної політики.
Стандарт Біткоїна здатний розв’язати головну проблему на шляху переходу до справді вільної економічної системи – використання універсальних, неінфляційних та незалежних грошей. Сатоші Накамото створив алгоритм, що забезпечує неможливість перевищення загальної пропозиції монет у 21 млн. Таким чином жоден з учасників мережі чи регуляторів не може змінити протокол на свою користь.
Використання біткоїна одразу знівелює ефект Кантільйона, адже ніхто не матиме доступу до інфляційних коштів і не зможе отримати несправедливі переваги над іншими. Наприклад, майнери, що винагороджуються коїнами за свою роботу, повинні інвестувати значні ресурси в обладнання для забезпечення якомога більшого хешрейту. Отже, жоден власник монет не отримує їх шляхом політичного впливу, а лише шляхом продуктивної діяльності або добровільного обміну з іншими біткоїнерами.
Стандарт Біткоїна також дозволить уникнути протиріччя між інфляцією та безробіттям, що існує в сучасних економіках. Поєднання дефляції (загального зниження цін) з економічним зростанням створить оптимальні передумови для накопичення коштів та зростання інвестицій. У такий спосіб можуть бути реалізовані довгострокові проєкти з позитивним впливом на продуктивність праці та задоволення потреб споживачів.
Також важливим фактом є те, що всі монети у мережі Біткоїна розподіляються прозоро без жодного резервування значної їхньої частини для її творців (на відміну від багатьох інших цифрових активів). Також Біткоїн-розробники не можуть внести жодних змін у протокол, якщо він не погоджений з користувачами, біржами, маркетплейсами тощо. Внаслідок цього досягається баланс інтересів, що забезпечує захист від зовнішнього впливу. А стабільне зростання хешрейту забезпечує захист від «атаки 51%» та потенційних спроб захопити мережу.
Проблеми сучасних економік доводять той факт, що державне втручання в економіку призводить до структурних проблем, інфляції та економічних криз. Проте встановлення режиму вільного ринку неможливе без використання справді незалежних грошей. Єдиною альтернативою у XXI столітті є Біткоїн, який використовує алгоритми, розроблені Сатоші Накамото, задля забезпечення економічної та фінансової свободи. Стандарт Біткоїна також здатен позбавити економіку від ефекту Кантільйона та штучної нерівності, пов’язаної з інфляційним перерозподілом ресурсів.