Якщо у Біткоїна була чернетка, то це був проєкт b-money Вей Дая

Усі шифропанки цінують конфіденційність; це, основний принцип колективу криптографів, науковців, розробників та активістів, згрупованих навколо однойменного списку розсилки 1990-х років. Але мало хто застосовує це на практиці, як Вей Дай. Колись New York Times описала його як виключно приватного інженера ЕОМ», але про людину, яка два десятиліття тому вигадала систему електронних грошей, загадково схожу на Біткоїн, відомо не так вже й багато особистих подробиць.

Ця відсутність особистих подробиць компенсується роботою Вей Дая та поширенням його ідей. Талановитий криптограф, Дай створив і досі підтримує Crypto++: бібліотеку C++ для криптографічних алгоритмів. Дай також до цього дня бере активну участь на форумах, присвячених раціональному мисленню, як-от LessWrong, де він філософствує на такі теми, як штучний інтелект, етика, епістемологія тощо. Його ідеї принесли йому похвалу відомого дослідника ШІ Еліезера Юдковського і неодноразові запрошення виступити в його Науково-дослідному інституті машинного інтелекту (MIRI; раніше відомому як Інститут сингулярності).

Інтерес Дая до філософії та політики не є чимось новим. Ще в 1990-х роках, бувши молодим студентом бакалаврату комп’ютерних наук у Вашингтонському університеті, цікавість привела його до праць Тімоті Мея, одного з «батьків-засновників» руху шифропанків. Дай був натхненний криптоанархією, яку відстоював Мей; абсолютно нова ідеологія, поширена серед шифропанків, заснована на переконанні, що криптографія та програмне забезпечення можуть забезпечити й захистити політичну та економічну свободу краще, ніж будь-яка державна система.

«Мене захоплює криптоанархія Тіма Мея, – писав Дай у 1998 році. – На відміну від спільнот, які традиційно асоціюються зі словом «анархія», в криптоанархії уряд не тимчасово знищений, а назавжди заборонений і назавжди непотрібний. Це спільнота, де загроза насильства є безсилою, тому що насильство неможливе. А насильство неможливе, тому що її учасників не можна пов’язати з їхніми справжніми іменами чи фізичним місцем розташування».

До середини 1990-х Дай брав участь у дискусіях на різні теми в списку розсилки шифропанків, такі як системи цифрової репутації, теорія ігор, конфіденційність та анонімність у системах цифрових грошей. Можливо, важливіше те, що Дай висунув низку проєктів, щоб далі розвивати справу шифропанків, включаючи довірену позначку часу, зашифрований TCP-тунелер, безпечну систему обміну файлами тощо. Це здобуло йому репутацію плідного учасника спільноти шифропанків, хоча навіть тоді ніхто не знав багато про нього особисто.

Але Дай став по справжньому відомим завдяки ідеї, яку він мимохідь оголосив у листопаді 1998 року, одразу після закінчення університету. «Ефективна співпраця вимагає засобу обміну (грошей) і способу забезпечення виконання контрактів», – пояснив Дай. «Протокол, запропонований у цій статті, дозволяє невідстежуваним суб’єктам під псевдонімом ефективніше співпрацювати один з одним, надаючи їм засіб обміну та спосіб забезпечення виконання контрактів. [...] Я сподіваюся, що це крок до того, щоб зробити криптоанархію практичною, а також теоретичною можливістю».

Свій проєкт він назвав «b-money».

B-MONEY

Звичайні системи цифрових грошей використовують центральний реєстр для відстеження залишків на рахунках. Незалежно від того, чи це центральний банк, комерційний банк, VISA чи будь-який інший постачальник платіжних послуг, централізовано керована база даних десь відстежує, хто чим володіє.

Проблема такого рішення, з точки зору Дая та криптоанархістів, полягає в тому, що воно у підсумку дозволяє урядам контролювати грошовий потік за допомогою регулювання, тоді як учасники системи зазвичай повинні ідентифікувати себе. «Моя мотивація для b-money полягала в тому, щоб зробити можливою онлайн-економіку, яка є суто добровільною… такою, яку не можна було б оподатковувати чи регулювати за допомогою загрози силою», – пояснив він пізніше.

Отже, Дай вигадав альтернативне рішення. Або насправді два альтернативних рішення.

У першому рішенні замість центрального органу, який контролює обліковий реєстр, усі учасники зберігають окремі копії одного реєстру. Щоразу, коли здійснюється нова транзакція, кожен оновлює свої записи. Крім того, ці реєстри мали складатися з відкритих ключів із сумами, доданими до них, – без справжніх імен. Такий децентралізований підхід дозволяв уникнути блокування транзакцій будь-якому окремому суб’єкту, забезпечуючи при цьому режим конфіденційності для всіх користувачів.

Наведемо короткий приклад. Скажімо, що Аліса і Боб є користувачами b-money. Вони обоє мають відкритий ключ: Аліса має відкритий ключ «A», а Боб має відкритий ключ «Б», для яких вони обоє контролюють свої унікальні приватні ключі. І, як записано в реєстрах, які ведуть усі користувачі, обидва їхні відкриті ключі містять одиниці b-money; скажімо, по три одиниці кожен.

Якщо Боб хоче отримати від Аліси дві одиниці b-money (оскільки він продає їй товар), він надсилає їй свій відкритий ключ: Б. Припускаючи, що Аліса хоче купити продукт, вона створює транзакцію у вигляді повідомлення: «2 b-money від А до Б». Далі вона підписує це повідомлення своїм приватним ключем, що відповідає A. Потім повідомлення та криптографічний підпис надсилаються всім користувачам b-money.

Підписане повідомлення підтверджує всім користувачам b-money, що законний власник A хоче надіслати дві одиниці b-money для Б. Таким чином, кожен оновлює свої реєстри, тепер приписуючи загальну суму в одну одиницю b-money до A та загальну суму в п’ять грошових одиниць b-money до Б – не знаючи, що їх контролює Аліса або Боб.

Якщо це рішення виглядає знайомим, то так і має бути: приблизно саме так, 10 років потому, Сатоші Накамото розробив Біткоїн.

B-MONEY, версія 2

Однак Дай вважав своє перше рішення для b-money непрактичним, «оскільки воно потребує інтенсивного використання синхронного і завадостійкого анонімного каналу мовлення», – пояснив він у своєму проєкті.

Іншими словами, перший проєкт b-money не розв’язав проблему подвійних витрат. Аліса могла відправити дві одиниці b-money як до Б Боба, так і до В Керол одночасно, передаючи ці транзакції в різні частини мережі. І Боб, і Керол натомість давали Алісі товар … тільки щоб пізніше з’ясувати, що половина мережі не визнає їхні нові баланси.

Ось чому Дай запропонував друге рішення для b-money, все в одному і тому ж проєкті.

У цій версії не всі зберігають копії реєстру. Замість цього система мала складатися з двох типів користувачів: звичайних користувачів і «серверів». Лише сервери, пов’язані через мережу сповіщення у стилі Usenet (система телеконференцій), мали зберігати облікові реєстри b-money. Щоб переконатися, що транзакція пройшла належним чином, звичайні користувачі, такі як Боб і Керол, повинні були перевірити її за допомогою випадкової підмножини цих серверів. (У разі конфлікту, припускається, що Боб і Керол відхилили б угоду Аліси та не продали б їй нічого).

Хоча в проєкті про це детально не зазначено, будь-хто, ймовірно, зміг би стати сервером, але «кожен сервер зобов’язаний внести певну суму грошей на спеціальний рахунок для використання як потенційних штрафів або винагород за доказ неправомірної поведінки», – пропонував Дай. Сервери також повинні періодично публікувати та криптографічно фіксувати бази даних власності.

«Кожен учасник повинен переконатися, що баланси на його власних рахунках є правильними й що сума залишків на рахунках не перевищує загальну суму створених грошей», – формував концепцію Дай. «Це перешкоджає серверам, навіть у тотальній змові, постійно та безплатно збільшувати пропозицію грошей».

Якщо це також звучить дещо знайомо, це теж не дивно: друга пропозиція Дая щодо b-money дещо нагадує те, що сьогодні назвали б системою «Proof-of-Stake» (з англ. доказ володіння або доказ частки володіння).

Для запуску Дай додав до свого проєкту ранню версію смарт-контракту. Ці типи смарт-контрактів найбільше нагадують суміш системи Proof-of-Stake та системи третейського арбітражу, де обидві сторони контракту та арбітр повинні вносити кошти на спеціальний рахунок. Що цікаво для сучасних стандартів, у цих контрактах не було закодовано систему вирішення спорів: натомість було можливим, що у разі спорів різні користувачі (або сервери) по-різному коригують свої власні облікові реєстри, фактично залишаючи реєстри у мережі позбавленими консенсусу. (Припускалося, що потенційні покарання зроблять вартість шахрайства занадто високою, щоб ризикувати.)

Монетарна політика

Чим b-money найбільше відрізняється від Біткоїна, так це запропонованою Даєм монетарною політикою.

Монетарна політика Біткоїна, звичайно, дуже проста. Щоб ввести монети в обіг, вона спочатку випускала 50 нових біткоїнів на блок, з того часу ця цифра регулярно знижується. Кількість BTC зменшуватиметься до тих пір, поки через якихось сто років від теперішнього часу загальне число випущених біткоїнів не досягне трохи менш як 21 мільйона. Те, чи є така монетарна політика ідеальною, залишається предметом дискусій, але зрозуміло одне: поки що вона не привела до стабільної вартості монети.

На відміну від цього, стабільна вартість монет була однозначною частиною бачення Дая. Щоб досягти цього, вартість b-money мала бути поєднана з вартістю (теоретичного) кошика товарів. Наприклад, 100 одиниць b-money коштували б одного кошика товарів. Це мало надати b-money стабільну вартість, принаймні, щодо цього кошика товарів: за ті самі 100 одиниць b-money можна було б купити той самий кошик товарів у минулому, у сьогоденні та в майбутньому.

Щоб випустити нові монети, користувачі повинні були визначити, скільки коштуватиме кошик товарів у порівнянні з розв’язанням обчислювальної задачі: «доказ роботи». Якщо, наприклад, у певний момент часу кошик товарів коштував би 80 доларів, він мав би відповідати доказу роботи, виробництво якої в середньому коштуватиме 80 доларів. Якби через 10 років той самий кошик товарів коштував 120 доларів, то ті самі 100 одиниць мали б відповідати доказу роботи, виробництво якого коштуватиме 120 доларів.

Використовуючи цей індикатор, першому, хто надасть дійсний доказ роботи, усі користувачі або сервери мали зарахувати 100 нових b-money. Тому ніхто не повинен був бути особливо заохоченим надавати докази роботи, якщо не мав наміру використовувати b-money, що обмежувало інфляцію зростанням «економіки b-money».

Крім того, в додатку до свого проєкту Дай припустив, що створення грошей може бути реалізовано через аукціон. Або всі користувачі (перший протокол), або сервери (другий протокол) повинні спочатку визначити оптимальне збільшення грошової бази. Тоді, якби це ідеальне збільшення було встановлено на рівні 500 б-грошових одиниць, наприклад, аукціон визначив би, хто має створити ці 500 одиниць: будь-хто, хто бажає і може надати для цього кількісно найбільший доказ роботи.

Біткоїн

Проєкт B-money так і не був реалізований. Цього не могло трапитися: «b-money ще не був повністю практичною розробкою», – визнав Дай у гілці форуму LessWrong пару років тому. До того, Дай і не очікував, що b-money стане популярним, навіть якби він був реалізований.

«Я думаю, що b-money буде щонайбільше нішевим механізмом валюти/забезпечення виконання контрактів, що обслуговуватиме тих, хто не хоче або не може використовувати спонсоровані урядом», – пояснив він в електронному листі після його оголошення у списку розсилки шифропанків.

Справді, деякі проблеми b-money залишалися невирішеними або, принаймні, недостатньо конкретизованими. Можливо, найголовніше, що його консенсусна модель була не дуже надійною, як найкраще показує запропоноване Даєм рішення для смарт-контрактів. З того часу також було виявлено, що системи Proof-of-Stake створюють нові проблеми, яких Дай, можливо, не передбачав; наприклад, незрозуміло, як можна об’єктивно встановити «неправомірну поведінку». І це навіть не стосується вузьких проблем проєкту, таких як відсутність конфіденційності через відстеження коштів або потенційну централізацію випуску монет («майнінгу»). Справді, сьогодні деякі з цих проблем досі не вирішені для Біткоїна.

Дай – який після того, як запропонував b-money, продовжив працювати в TerraSciences і Microsoft і, можливо, відтоді рано пішов на пенсію – не затримався б надовго, щоб розв’язувати ці проблеми.

«Я не продовжив працювати над розробкою, тому що фактично дещо розчарувався в криптоанархії до того часу, коли закінчив прописувати b-money», – пояснив Дай пізніше на LessWrong. Він повторив: «Я не передбачав, що подібна система, після її впровадження, зможе привернути таку увагу й набути поширення за межами невеликої групи хардкорних шифропанків».

Проте проєкт Дая не забули: b-money опинився на першому місці серед посилань у білій книзі Біткоїна. І все ж, попри схожість розробок b-money і Біткоїна, цілком можливо, що Сатоші Накамото взагалі не був натхненний ідеєю Дая. Сам Дай вважає, що винахідник Біткоїна придумав ідею самостійно.

Незадовго до публікації білої книги Біткоїна винахідник Hashcash д-р Адам Бек скерував Сатоші Накамото до роботи Дая, зробивши Дая одним з небагатьох людей, до кого винахідник Біткоїна особисто звертався до публікації своєї білої книги. Але Дай не відповів на електронний лист Сатоші. Оглядаючись ретроспективно, він хотів би, щоб зробив це тоді. Не дивно, що Дай ставить під сумнів модель створення Біткоїна.

«Я вважав, що Біткоїн зазнав невдачі стосовно своєї монетарної політики (оскільки ця політика викликає високу волатильність цін, що покладає великі витрати на його користувачів, яким, щоб використовувати валюту, доводиться йти на небажані ризики або брати участь у дорогому хеджуванні)», – написав він на LessWrong. «Один із можливих впливів Біткоїна може полягати в тому, що через його недосконалу монетарну політику та пов’язану з цим волатильність цін він не може зрости до дуже великих масштабів, і, зайнявши нішу криптовалюти, він завадив майбутньому, де криптовалюта дійсно зростає у дуже великих масштабах».

Він додав: «Це, можливо, була частково моя провина, тому що коли Сатоші написав мені з проханням прокоментувати його чернетковий документ, я так і не відповів йому. Інакше, можливо, я міг би відрадити його (чи їх) від ідеї «фіксованої пропозиції грошей».

Примітка автора: Після завершення цієї статті було зазначено, що перша версія Bit Gold Ніка Сабо сходить до початку 1998 року. Оскільки вона навіть більше схожа на винахід Сатоші Накамото, ніж b-money, ймовірно, буде точніше вважати саме Bit Gold «чорновим начерком Біткоїна».