Чому інфляція – це погано

Неокласичний погляд на інфляцію

Економісти неокласичної школи вважають, що в економіці існує так званий «оптимальний рівень інфляції». Щоправда, різні економісти називають різні значення, й загалом цілком очевидно, що будь-які оцінки у цьому плані є досить суб’єктивними. Наприклад, Федеральна резервна система (ФРС) США вважає темпи інфляції у 2% на рік оптимальними та цільовими при реалізації власної грошово-кредитної політики.

Які аргументи наводять на користь такого підходу? Економісти неокласичної школи вважають, що у такий спосіб можна забезпечити достатню цінову стабільність та ефективний розподіл ресурсів. Зокрема помірна інфляція не створює ризиків гіперінфляції й дозволяє учасникам ринку планувати свою діяльність, у тому числі й на перспективу в декілька років.

Вони також переконані, що така інфляція позитивно впливає на економіку, адже люди отримують додаткові стимули до інвестицій і споживання, коли знають, що їхні заощадження не швидко, але знецінюються. Кейнсіанські економісти взагалі вважають, що головне – стимулювати сукупний попит в економіці, тож інфляція взагалі не вважається значною проблемою.

Ще одним моментом, що враховується в практичному контексті, є спроби збалансувати інфляцію та безробіття. Відповідно до кривої Філліпса, вони знаходяться в оберненій залежності одна від одної. Тож якщо безробіття досить високе, то уряди мають збільшувати свої видатки та стимулювати попит навіть шляхом збільшення інфляції.

Критика представників Австрійської школи

Представники Австрійської економічної школи категорично не погоджуються з такої інтерпретацією. На їхню думку, жодної «оптимальної інфляції» не може бути за визначенням. Річ у тім, що будь-який темп інфляції означає, що гроші знецінюються, а отже втрачають частину купівельної спроможності. Тож люди втрачають реальні заощадження, й відбувається прихований перерозподіл ресурсів між ранніми й пізніми отримувачами щойно випущених фіатних грошей.

До того ж на практиці регулятори на цьому етапі навіть не можуть досягти свого цільового рівня інфляції. Наприклад, у США поточна інфляція становить 3,7%, і це при тому, що процентні ставки вже знаходяться на максимумі за 22 роки. Тобто ФРС фактично вже не має резервів для подальшого підвищення ставок без провокування повномасштабної фінансової та банківської кризи (перші тривожні сигнали пролунали ще в березні, коли збанкрутіли три американські банки: Silvergate, SVB та Signature Bank).

Звичайно, про жодний ефективний розподіл ресурсів мову також вести не можна, адже інфляція не відображує добровільний обмін між учасниками ринку. Натомість вона передбачає використання влади регуляторів через запровадження законів про законний платіжний засіб та монополію на емісію грошей.

Відомий економіст та автор бестселерів про Біткоїн Сейфедін Аммус зазначає наступне: «Будь-яка інфляція понад 0% – це неправомірно, тому що це означає, що уряд грабує людей, щоб платити, у тому числі економістам-паразитам, за те, щоб вони підтримували таке пограбування».

Інфляція також не сприяє інвестиціям, адже джерело інвестицій – це реальні заощадження, які страждають через збільшення грошової маси. Неокласичні економісти праві лише в тому, що у короткостроковому періоді стимулюється споживання, адже люди прагнуть придбати товари та послуги до того моменту, доки їхні гроші остаточно не знецінилися. Проте недостатній обсяг та неефективні інвестиції (адже процентні ставки не відображують переваги у часі) призводять до того, що у довгостроковому періоді як споживання, так і заощадження знижуються.

Щодо кривої Філліпса та оберненої залежності між інфляцією та безробіттям, то ще Мілтон Фрідман (Нобелівський лауреат та представник Чиказької економічної школи) довів, що ця крива є вертикальною у довгостроковому періоді, тобто залежності між інфляцією та безробіттям немає. А короткострокова залежність, що дійсно може існувати, насамперед пов’язана із жорстким ринком праці та встановленим мінімальним рівнем заробітної плати. Навіть за золотого стандарту кінця XIX століття гнучкі ціни й зарплати забезпечували економічне зростання та зростання реальної купівельної спроможності за стабільної дефляції (зниження цін в економіці).

Тверді гроші та біткоїн

Для того щоб ефективно захиститися від інфляції, доцільно використовувати тверді гроші, які повністю незалежні від впливу урядів. Певний час цю роль непогано виконували золото та срібло, допоки паперові зобов’язання припинили забезпечувати реальними резервами. А вже потім уряди розірвали будь-який зв'язок між фіатними валютами та золотим забезпеченням (хоча центробанки й досі тримають золото як важливу частину золотовалютних резервів).

Сьогодні єдиною дієвою альтернативою фіата залишається біткоїн. З одного боку, завдяки своїм технологічним характеристикам він набагато захищеніший та ефективніший за золото. Біткоїн може бути однаково зручно застосований як до придбання дуже коштовних речей, так і мікротранзакцій (на зразок чашки кави чи білетів до кінотеатру). З іншого боку, лише біткоїн серед інших цифрових активів може виконувати функції грошей завдяки максимальній децентралізації, стабільності блокчейну та алгоритму консенсусу Proof-of-Work.

Тільки Біткоїн пропонує дієву монетарну систему, де графік емісії монет відомий наперед. Так, додатковий випуск поступово зменшуватиметься, доки остаточно не припиниться орієнтовно у 2140 році. Але навіть протягом цього періоду ніхто не отримує сеньйораж (як у фіатній системі), адже майнери інвестують кошти в обладнання й енергоресурси. Загалом Біткоїн забезпечує перехід до дефляційної економіки, коли ціни стало знижуються, сприяючи таким чином економічному зростанню та збільшенню реальних заощаджень.