Визначення: фіатні гроші – це платіжний засіб, не забезпечений матеріальними активами чи товарами, такими як золото чи срібло. Зазвичай вони регулюються урядами, але не завжди. Валюти, які ми сьогодні використовуємо для повсякденних транзакцій, є прикладами фіатних грошей: долар США (USD), євро (EUR), фунт (GBP) чи китайський юань (CNY).
Термін «fiat» – це латинське слово, яке означає «за указом» або «нехай буде зроблено», що втілює довільний порядок випуску грошей за указом уряду. Фіат – це одна з форм грошей, поряд з репрезентативними та товарними грошима. Тоді як фіатні гроші бувають різних форм – фізичні банкноти, монети чи цифрові одиниці – репрезентативні гроші просто «відбивають намір» заплатити (як чек). Товарні гроші мають внутрішню цінність, похідну від товару, з якого вони виготовлені; наприклад, дорогоцінні метали, харчові продукти та навіть цигарки.
Сама по собі валюта не має внутрішньої цінності – її цінність визначається довірою до уряду, який її випускає; вона не є репрезентативною для іншого активу, такого як золото, срібло чи будь-який інший фінансовий інструмент.
Постанова уряду: Фіатні гроші оголошуються урядом офіційною валютою країни та зазвичай використовуються як законний платіжний засіб. Це означає, що банки та фінансові установи повинні підлаштовувати свої системи, щоб валюта могла прийматися для оплати товарів, послуг та боргів у цій країні. Є деякі винятки із цього правила, наприклад, Шотландія.
Правовий статус: нові гроші набувають статусу законного платіжного засобу, що означає, що вони повинні прийматися для платежів усередині країни. Встановлюються закони та правила для забезпечення належного функціонування фіатних грошей. Ці правила охоплюють такі питання, як контрафакція, шахрайство та загальна стабільність фінансової системи.
Прийняття і довіра: цінність фіатних грошей полягає у довірі та вірі в те що, що їх можна обміняти на товари та послуги, і навіть ілюзії того, що вони збережуть цінність з часом. Загальне прийняття фіатних грошей населенням та їхнє використання у повсякденних транзакціях мають вирішальне значення для їхнього функціонування. Якщо більшість усвідомить наскільки нищівною стає інфляція, можлива втрата довіри до грошей уряду.
Контроль центрального банку: Центральні банки несуть відповідальність за підтримку стабільності та цілісності валюти. Вони контролюють пропозицію базової грошової маси та коригують її в залежності від економічних умов та цілей монетарної політики. Керуючи грошовою масою, центральні банки прагнуть підтримувати стабільність цін та сприяти економічному зростанню.
Центральні банки уповноважені впливати на вартість фіатних грошей за допомогою інструментів монетарної політики. Вони роблять це шляхом коригування відсоткових ставок, змінюючи умови кредитування та створюючи нові гроші.
В екстремальних обставинах центральним банкам необхідно випускати гроші, щоб забезпечити достатній рух монет і банкнот, необхідний для нормального функціонування економіки. Окрім готівки, яка насправді становить невелику частину загальної кількості грошей в обороті, в економіку вливаються емітовані комерційними банками гроші у вигляді банківських депозитів, доступних у будь-який момент.
Коли уряд створює нові гроші та збільшує грошову масу, виникає інфляційний тиск, що є типовим станом фіатних систем. Хоч і рідко, можуть виникати екстремальні умови, відомі як «гіперінфляція», внаслідок чого валюта втрачає цінність або повністю знецінюється.
В урядів та центральних банків є кілька методів створення нових грошей та збільшення поточної пропозиції. Найбільш поширені такі методи:
Часткове банківське резервування: комерційні банки зобов'язані зберігати лише частину депозитів, які вони отримують, як резерви. Ці резервні вимоги дозволяють банкам створювати нові гроші, надаючи частину депозитів у позику. Наприклад, якщо резервні вимоги становлять 10%, банк може видати позику на 90% від суми депозиту. Тоді видані в борг гроші стають депозитами для інших банків, які, своєю чергою утримують 10% і позичають решту 81%; так створюються нові гроші.
Операції на відкритому ринку: Центральні банки, такі як Федеральна резервна система США, можуть створювати гроші за допомогою операцій на відкритому ринку. Вони купують цінні папери, такі як державні облігації, у банків і фінансових установ. Коли центральний банк купує ці облігації, він оплачує їх, зараховуючи на рахунки продавців нові гроші. У результаті грошова маса зростає.
Кількісне пом'якшення (QE): Кількісне пом'якшення та операції на відкритому ринку технічно одне й те саме. Різниця в тому, що кількісне пом'якшення почалося у 2008 році і має набагато більший масштаб, ніж звичайні операції на відкритому ринку, та конкретні макроекономічні цілі, пов'язані зі зростанням, активністю та кредитуванням.
Тому кількісне пом'якшення зазвичай використовується під час економічної кризи або коли відсоткові ставки вже низькі. При такому підході центральний банк створює нові гроші в електронному вигляді та використовує їх для купівлі державних облігацій чи інших фінансових активів на ринку.
Прямі державні витрати: уряди можуть випускати нові гроші, просто вкладаючи їх в економіку. Коли уряд призначає кошти на громадські проєкти, інфраструктуру чи соціальні програми, він фактично вводить в обіг нові гроші.
У такому контексті можна виділити три основні характеристики фіатних грошей, а саме:
Приблизно в 10 столітті нашої ери китайська династія Сун першою випустила паперові гроші, цзяоцзи, хоча найперший інструмент типу банкнот використовувався у 7 столітті, за часів династії Тан (618-907). Тоді торговці видавали гуртовикам квитанції про заставу у тій чи іншій формі, щоб уникнути використання великих обсягів мідних монет у великих комерційних операціях.
За часів династії Юань у 13 столітті паперові гроші почали використовувати як переважний засіб обміну, про що також згадував Марко Поло в «Книзі чудес світу».
У канадській колонії Нова Франція шкуру бобра як засіб обміну замінили французькими монетами в 17 столітті. Ці монети швидко стали дефіцитними, оскільки Франція скоротила їхній обіг у колоніях. Коли виникла гостра нестача грошей, місцевим органам влади довелося виявити винахідливість, щоб заплатити солдатам військової експедиції та уникнути ризику заколоту.
Гральні карти почали використовувати як паперові гроші для представлення золота та срібла. Вони стали широко розповсюджені серед торговців у колоніях, поки їх не визнали офіційним засобом обміну. Люди не викуповували їх, натомість використовували для платежів, поки золото та срібло накопичувалося. Тому золото і срібло цінувалися за їхні властивості збереження вартості, тоді як корисність гральних карт полягала у зручності та мінімізації ризику, що є прикладом закону Накамото-Грешама в дії. Коли через високі витрати на Семирічну війну виникла швидка інфляція, паперові гроші втратили майже всю свою цінність під час першої в історії зареєстрованої гіперінфляції.
Під час Французької революції, в умовах національного банкрутства, Установчі збори випустили паперові гроші під назвою «асигнати», забезпечені вартістю майна, конфіскованого у корони та католицької церкви.
У 1790 році асигнати були оголошені законним платіжним засобом і випускалися кількома етапами – щоб тратитися з тією ж швидкістю, з якою продавалися землі, які їх забезпечували. Нижчі номінали випускалися у великих кількостях, щоб забезпечити широкий обіг. Хоча такі заходи мали на меті стимулювання економіки, вони також посилювали інфляційний тиск та призводили до постійного знецінення асигнацій.
У 1793 році політична ситуація змінилася з початком війни та падінням монархії. Було скасовано закон максимуму, згідно з яким встановлювалися межі цін і каралося підвищення цін, щоб забезпечити безперервне постачання Парижа продовольством, що призвело до того що, що асигнати втратили майже всю цінність (гіперінфляція) протягом наступних місяців.
Після цього Наполеон виступив проти запровадження будь-якої іншої форми фіатної валюти, і асигнати стали реліквіями.
Перехід від товарних до фіатних грошей сформувався протягом двох століть. Перша світова війна, міжвоєнний період та Друга світова війна ознаменувалися сильними потрясіннями та економічною кризою у всьому світі, коли багато країн зіткнулися з високим рівнем боргу та безробіттям. Під час Першої світової війни британський уряд випустив військові облігації для фінансування своїх військових дій.
По суті це були позики, взяті у населення, з обіцянкою погашення з відсотками після війни. Створення таких військових облігацій спричинило появу «незабезпечених» грошей. Багато інших країн застосували ті самі заходи для фінансування своїх військових дій.
Бреттон-Вудська валютна система, погоджена у 1944 році, була створена для забезпечення стабільності міжнародних фінансових операцій та сприяння економічному зростанню. Долар США був деномінований як глобальна резервна валюта, а інші основні валюти стали пов'язані з доларом за допомогою фіксованих обмінних курсів. Також було створено Міжнародний валютний фонд та Світовий банк для сприяння міжнародному валютному співробітництву та надання фінансової допомоги країнам-членам.
У 1971 році президент США Річард Ніксон оголосив про низку економічних заходів, які отримали назву «шок Ніксона». Найбільш дієвим із цих заходів було скасування прямої конвертованості долара США в золото, що фактично поклало край Бреттон-Вудській системі.
Шок Ніксона ознаменував перехід до системи плаваючого обмінного курсу валют, який коливається залежно від попиту та пропозиції. Це мало серйозні наслідки для світових валютних ринків, міжнародної валютної системи та цін на всі товари та послуги. (Докладніше про це можна дізнатися на сайті wtfhappenedin1971.com.)
Золотий стандарт був грошовою системою до Першої світової війни, коли валюта країни була забезпечена золотом. Уряди мали значні золоті резерви для забезпечення своїх валют, і люди могли обмінювати свої паперові гроші на золото за фіксованим курсом. Ця система забезпечувала стабільність та впевненість у вартості валюти, оскільки вона була безпосередньо пов'язана з матеріальним активом.
З початку Першої світової війни стався поступовий перехід від золотого стандарту до фіатних грошей, коли валюти більше не забезпечувалися певною кількістю золота, а їхня вартість залежала від державного регулювання та суспільної довіри.
До зміни у грошово-кредитній системі призвели різні чинники, зокрема необхідність гнучкішої грошово-кредитної політики для ефективного розв'язання економічних проблем. Золотий стандарт обмежував можливості урядів контролювати грошову масу, відсоткові ставки та обмінні курси, оскільки вони були прив'язані до фіксованої конвертованості золота. Крім того, спочатку децентралізований товар було важко транспортувати, зберігати та захищати, тому він став централізованим ювелірами, а потім і банками, що зробило його подальшу долю залежною від примх урядів.
До кінця 20 століття більшість країн повністю перейшли на фіатні системи. Уряди та центральні банки взяли на себе відповідальність за управління грошовою масою, встановлення відсоткових ставок та спроби стабілізувати свою економіку, не маючи при цьому можливості гарантувати довгострокову економічну безпеку.
У глобальній фіатній грошовій системі роль центральних банків має вирішальне значення для реалізації грошово-кредитної політики. Вони використовують різні інструменти, такі як встановлення відсоткових ставок, щоб впливати на економічні умови, стабілізувати ціни та сприяти економічному зростанню.
Як правило, вони несуть відповідальність за випуск та управління національною валютою, регулювання грошової маси, забезпечення достатньої кількості валюти та підтримку її цілісності та стабільності. Однак, маніпулюючи ставками та грошовою масою, центральні банки мають глибокий вплив на людей і бізнес, що ускладнює планування на майбутнє.
Центральні банки часто мають повноваження щодо нагляду та регулювання комерційних банків та інших фінансових установ у межах своєї юрисдикції. Вони встановлюють пруденційні правила, проводять банківські перевірки та спостерігають за стабільністю та безпекою банківської системи, щоб допомогти підтримувати фінансову стабільність та захистити вкладників та споживачів.
Вони також діють як кредитори останньої інстанції, надаючи ліквідність та екстрене фінансування банкам та фінансовим установам, які можуть постати перед фінансовими труднощами чи нестачею ліквідності.
Як національна валюта, фіатний долар значно впливає на міжнародну торгівлю та обмінні курси, і є найбільш поширеним засобом обміну, який полегшує купівлю та продаж товарів і послуг між країнами. Його простота використання спрощує транзакції та сприяє транскордонній економічній інтеграції.
Крім того, обмінні курси відображають вартість однієї валюти щодо іншої та залежать від цілого ряду факторів, у тому числі відсоткових ставок, темпів інфляції, економічних умов та ринкових сил. Зміни обмінних курсів впливають на конкурентоспроможність експорту та імпорту, впливаючи на торгові потоки та платіжний баланс.
Системи фіатних грошей сприйнятливі до економічних криз через надмірне створення грошей, погане фінансове управління та дисбаланс фінансового ринку. Нераціональна політика може призвести до інфляції, девальвації валюти та бульбашок активів, що призводить до економічних спадів та криз.
Щоб впоратися з такими наслідками, центральні банки вживають таких заходів, як зниження відсоткових ставок та збільшення грошової маси для стимулювання економічного зростання під час спаду. Хоча ці заходи можуть підвищити економічну активність та ціни на активи, вони також можуть призвести до спекулятивних бульбашок та їхнього безконтрольного зростання. Коли ці бульбашки лопають, вони можуть викликати рецесію, а іноді й економічну депресію.
Гіперінфляції трапляються рідко, але вони траплялись під час неефективного управління фінансами, політичної нестабільності чи серйозних економічних потрясінь. Яскравими прикладами є Веймарська Німеччина у 1920-х роках, Зімбабве у 2000-х роках та зовсім недавно Венесуела. Гіперінфляція – це фіатне явище, яке виникає, коли ціни підвищуються на 50% протягом місяця.
Згідно з дослідженням Ханке-Круса, за всю історію це сталося «всього» 65 разів; однак гіперінфляцію не слід недооцінювати, оскільки в минулому її наслідки були катастрофічними та руйнували економіку країн та суспільства.
Фіатні гроші чудово підходять для повсякденних транзакцій, але вони є поганим засобом заощадження порівняно з товарними грошима, такими як золото. Чи фіат краще, ніж золото, суб'єктивно, і певною мірою це так. Однак, у нього є свої недоліки, особливо що стосується критичних властивостей, таких як дефіцитність, що, на думку багатьох, є фатальним недоліком.
Впровадження фіатних грошей дало деякі переваги, особливо щодо золота, а саме:
Попри те, що фіат має багато недоліків, він став переважною формою грошей у всьому світі, насамперед завдяки перевагам з точки зору гнучкості, зручності та адаптованості до складних економічних систем. Однак підтримання ефективного монетарного управління та забезпечення довіри та впевненості у валюті мають вирішальне значення для пом'якшення потенційних недоліків, пов'язаних із фіатними грошима.
Можна стверджувати, що фіат колись слугував певній меті, оскільки золото не задовольняло потреби післявоєнного світу. Так само нинішні умови вказують на те, що ми наближаємося до ще одного переломного моменту, коли фіатні гроші більше не підходитимуть для цифрової епохи.
Попри те, що фіат зацифрував фінансові транзакції, залежність від цифрових платформ та систем створює ризики для кібербезпеки. Хакери та кіберзлочинці зазвичай атакують цифрову інфраструктуру та урядові бази даних, намагаючись порушити заходи безпеки, вкрасти конфіденційну інформацію або здійснити шахрайські дії. Ці ризики загрожують цілісності систем цифрових фіатних грошей та довірі до них.
Конфіденційність є ще однією проблемою. Онлайн-транзакції з фіатними грошима залишають цифровий слід, що викликає побоювання щодо конфіденційності та стеження. Збір особистих фінансових даних може створювати ризики для конфіденційності та призводити до потенційно неправомірного використання конфіденційної інформації.
Штучний інтелект і боти є ще однією проблемою, яку можна вирішити шляхом введення закритих ключів і комісій за мікротранзакції. Без розв'язання цих проблем фіатна система залишиться в минулому з огляду на появу нових можливостей монетизації онлайн-публікацій, які виходять за рамки традиційної рекламної моделі.
Крім того, фіат не може запропонувати виняткову ефективність, яку можуть забезпечити цифрові валюти, керовані кодом, у тому числі швидкі розрахунки. Централізовані системи завжди покладатимуться на посередників для підтвердження транзакцій, які попередньо повинні пройти різні рівні авторизації, і іноді на це витрачаються дні або й тижні. Біткоїн-транзакції займають лише 10 хвилин і є незворотними.
Окрім остаточності транзакцій, біткоїн пропонує кілька переваг у порівнянні з фіатом в епоху цифрових технологій. Децентралізація, шифрування SHA-256 та механізм консенсусу Proof-of-Work (доказу роботи) у сукупності створюють незмінний реєстр. Обмежена пропозиція робить біткоїн стійким до інфляції, ідеальним засобом заощадження та обміну, у міру того як він набуває визнання, щоб бути прийнятим як розрахункова одиниця.
Біткоїн – це розумні та програмовані гроші, які не підлягають конфіскації та мають усі властивості, які роблять його ідеальним активом для заощаджень та відмінним засобом обміну для продавців, зацікавлених у швидких розрахунках.
На додаток, як цифрова валюта, біткоїн має оптимальну здатність використовувати ефективність ШІ для таких завдань, як виявлення шахрайства та оцінка ризиків у межах своїх послуг. Він має вигідні характеристики золота, такі як його обмежена пропозиція, а також втілює подільний та портативний характер фіатної валюти. Крім того, він пропонує нові властивості адаптовані до вимог цифрової епохи.
У найближчі роки перехід від фіатних грошей до біткоїна буде наступною еволюцією грошей. Дві грошові системи співіснуватимуть протягом часу, необхідного населенню світу для адаптації до найкращих грошей, які колись були у людства. Тим часом ми, ймовірно, продовжимо витрачати наші національні валюти та зберігати біткоїн, оскільки біткоїн має необхідні властивості для збереження вартості в часі. Це триватиме до тих пір, поки вартість біткоїна значно не перевищить вартість національних валют, після чого продавці відмовляться приймати гірші гроші.
Чим фіатні гроші відрізняються від товарних грошей?
Фіатні гроші базуються на довірі до уряду; товарні гроші забезпечені фізичним активом, таким як золото.
Які валюти не є фіатними?
Нині всі валюти, які використовуються урядами, фіатні. Винятком є Сальвадор, оскільки він запровадив подвійну валютну систему біткоїна та фіату.
Які чинники можуть вплинути на вартість фіатних грошей?
Деякі приклади включають недовіру до уряду, який випускає валюту, неконтрольований випуск грошей, нестабільну грошово-кредитну політику центральних банків і політичну (не)стабільність.
Як центральні банки регулюють вартість фіатних грошей?
Шляхом коригування процентних ставок, операцій на відкритому ринку, таких як купівля чи продаж державних цінних паперів (облігацій), та резервних вимог для банків. Контроль над капіталом для управління волатильністю валюти, підтримки стабільності або запобігання надмірному припливу або відтоку коштів може підірвати внутрішню економіку та вплинути на вартість фіатних грошей.