Що таке гіперінфляція та як вона виникає?

«Поступово, а потім раптово», - цю фразу Хемінгуея про банкрутство швидко перейняли біткоїнери. Коли криптобіржі, стейблкоїни та банки зазнають краху, це виглядає підозріло, начебто ми вже знаходимося на етапі «раптово». Раптово валюта із гаманців перекочовує до підручників з історії.

Гіперінфляція – це загальне зростання цін на 50% та більше за один місяць. Крім того, іноді економісти та журналісти використовують нижчий рівень місячної інфляції, який зберігається протягом року (але він усе одно становить 100%, 500% або 1000%). Неточність призводить до деякої плутанини в тому, що є гіперінфляцією, а що ні.

Якщо залишити осторонь неточності щодо визначень, головне тут – зображення остаточної кончини фіатної валюти. Гіперінфляція будь-якого калібру – це ситуація, коли власники грошей поспішають знайти вихід, так само як вкладники поспішають якнайшвидше вивести свої кошти з банку під час банківської кризи. Краще зберегти хоч щось, ніж кубик льоду, який тане, яким є гіперінфляційна валюта.

Гіперінфляція валюти часто супроводжується крахом економіки, беззаконням та повсюдною бідністю; їй зазвичай передує надмірне друкування грошей для покриття величезного державного дефіциту. Дво- чи тризначне збільшення загальних цін неможливе без масового розширення грошової маси; і цього не відбувається, якщо тільки фіскальні органи країни не мають труднощів з фінансуванням і не покладаються на фінансові органи у друкуванні грошей.

Передісторія: що таке гіперінфляція та як вона виникає

У 1956 році економіст Філіп Кейган вивчав екстремальні випадки фінансової дисфункції. Як ми могли бачити останні кілька років, щоразу, коли ціни виходять з-під контролю, виникає велика плутанина з приводу того, хто винен – жадібні капіталісти, збої в ланцюжку постачання, безпрецедентне друкування грошей ФРС та бюджетний дефіцит Казначейства чи злісний диктатор на іншому кінці світу.

Кейган прагнув абстрагуватися від будь-яких змін «реальних» доходів та цін і тому поставив порогом 50-відсоткове підвищення цін за один місяць; будь-які компенсуючі чи конкуруючі зміни у реальних факторах, за словами Кейгана, можна сміливо ігнорувати. Поріг закріпився, хоча 50% на місяць означає астрономічно високі темпи інфляції (приблизно 13 000% на рік). Хороша новина полягає в тому, що такий крах і неправильне управління фіатними грошима трапляються рідко – фактично настільки рідко, що таблиця світової гіперінфляції Ханке-Круса, яку часто вважають офіційним списком усіх задокументованих випадків гіперінфляції, містить всього 57 записів. (Оновлено за останні кілька років, його автори тепер стверджують, що їх 62.)

Погана новина полягає в тому, що темпи інфляції, які значно нижчі від цього порогу, завдали не меншої шкоди економічному життю багатьох суспільств.

Інфляція у наші дні відрізняється від усіх попередніх. Навіть найкатастрофічніші грошові колапси минулих століть були досить слабкими порівняно з інфляцією та гіперінфляцією фіатної епохи.

Як виглядає гіперінфляція

«Гіперінфляція дуже рідко виникає раптово, без будь-яких ранніх ознак», - зазначає Хе Ліпін у своїй книзі «Гіперінфляція: всесвітня історія». Ці ознаки беруть початок з більш ранніх випадків високої інфляції та переростають у категорію гіпер-.

Але це не особливо легко передбачити, оскільки більшість епізодів високої інфляції не переростають у гіперінфляцію. Причини загальних періодів високої десяти- або двадцятивідсоткової інфляції, які більшість західних країн пережили після пандемії Covid-19 у 2021–2022 роках, відрізняються від причин, через які деякі з цих випадків ведуть до гіперінфляції.

Список «винуватців» високої інфляції включає

• Шок пропозиції, яка викликає швидке зростання цін на основні товари протягом тривалого часу.

• Експансіоністська грошово-кредитна політика, яка а) передбачає друкування великої кількості нових грошей центральним банком та/або б) вільне кредитування комерційними банками, без обмежень.

• Фіскальні органи контролюють бюджетний дефіцит і забезпечують високий рівень сукупного попиту (вище тренду чи вище можливостей економіки).

Щоб висока інфляція перетворилася на гіперінфляцію, мають відбутися екстремальніші події. Наприклад, коли національна держава перебуває в небезпеці під час або після воєн, або ж внаслідок краху панівної національної промисловості або повної втрати довіри суспільства до уряду. Ось деякі з більш екстремальних версій вищезазначеного:

• Фіскальний орган має надзвичайно великий дефіцит у відповідь на загальнонаціональні або залежні від галузі потрясіння (пандемії, війни, системні банкрутства банків).

• Борг монетизується центральним банком і нав'язується населенню, часто за допомогою законів, які зобов'язують проводити платежі в національній валюті або забороняють використання іноземної валюти.

• Повний інституційний розпад; спроби стабілізувати пропозицію грошей або бюджетний дефіцит зазнають невдачі.

У разі гіперінфляції зберігання готівки стає найбільш ірраціональним з економічних дій, але це єдине, що уряд вимагає від своїх громадян.

Усі починають активно здійснювати транзакції, часто намагаючись отримати зарплату кілька разів на день і потрапити до магазину, щоб купити хоч щось. Всі хочуть позичити або споживати в кредит – оскільки в реальному вираженні борг зникне, – але ніхто не хоче їм позичати: банки зазвичай скорочують кредитування, і кредит вичерпується. Попередні борги повністю списуються, оскільки були зафіксовані у номінальному вираженні. Подія гіперінфляції дуже схожа на «чистий лист», спосіб перезапуску зруйнованих національних держав, якщо говорити в грошах. Вони змінюють чисту власність на тверді активи, такі як майно, обладнання, дорогоцінні метали чи іноземну валюту. Нічого фінансового не залишається: всі кредитні відносини перетворюються на ніщо. Фінансових зв'язків більше немає. Це абсолютна зброя масового фінансового знищення.

Історія гіперінфляції

Хоча першим прикладом, який спадає на думку, є революційна Франція, в сучасній епосі є чотири кластери гіперінфляції. По-перше, 1920-і роки, коли ті, хто програв у Першій світовій війні, розраховувалися за своїми боргами та військовими репараціями. Саме тоді виник образ візка з грошима, який так майстерно описаний у “Коли помирають гроші” Адама Фергюссона.

По-друге, після закінчення Другої світової війни відбувся ще один крах режимів, що підштовхнуло правителів до друку для виконання своїх непосильних зобов'язань – а саме Греції, Філіппін, Угорщини, Китаю та Тайваню.

По-третє, приблизно у 1990 році, коли радянська сфера впливу рухнула разом із російським рублем, валюта кількох країн Центральної Азії та Східної Європи перетворилася на ніщо. Така участь спіткала Анголу, яка мала зв'язки з Радянським Союзом, а також Аргентину, Бразилію та Перу.

По-четверте, недавні економічні проблеми Зімбабве, Венесуели та Лівану. Усі вони викликані невмілим управлінням і провалом держав, що, хоч і не зовсім схоже на попередні кластери гіперінфляції, принаймні повторює їхні основні риси.

Єгипет, Туреччина і Шрі-Ланка – інші країни, знецінення валюти яких у 2022 році було настільки приголомшливим, що заслуговує на згадку. Це катастрофа для економіки цих країн і трагедія для власників валют з огляду на запаморочливо високий рівень інфляції на рівні 80% (Туреччина), 50% (Шрі-Ланка) та понад 100% (Аргентина). Тому те, що їхні неконтрольовані фінансові системи далекі від того, щоб формально кваліфікуватися як гіперінфляційні, не приносить полегшення.

Епізоди високої інфляції (двозначні та більше) не є стабільними. Друкування владою та виведення грошей користувачами або прискорюються, або сповільнюються; немає такої речі, як «стабільна» 20-відсоткова інфляція рік у рік.

З історичних даних очевидно, що гіперінфляція – це «сучасне явище, пов'язане з необхідністю друкувати паперові гроші для фінансування великих бюджетних дефіцитів, спричинених війнами, революціями, розпадом імперій та створенням нових держав».

Вони закінчуються двома способами:

1. Гроші стають настільки марними та нефункціональними, що всі користувачі переходять на іншу валюту. Навіть життєздатні уряди, які продовжують нав'язувати громадянам свої гіперінфляційні валюти за допомогою законів про законний платіжний засіб та публічну дебіторську заборгованість, отримують лише незначні вигоди від друку. Власники валюти переходять на надійніші гроші або іноземну готівку; залишається дуже мало можливостей для сеньйоражу. Приклад: Зімбабве 2007-2008 років або Венесуела 2017–2018 років.

2. Гіперінфляція завершується якоюсь фіскальною та грошовою реформою. Нова валюта, часто нові правителі чи конституція, і навіть підтримка міжнародних організацій. У деяких випадках правителі, усвідомлюючи неминучість того, що відбувається, навмисно роздмухують свою валюту, що руйнується, готуючись перейти до нової, стабільної. Приклад: Бразилія 1990-х або Угорщина 1940-х.

Хоча крах валюти є найболючішим нагадуванням про грошові ексцеси, їх кінцевими причинами майже завжди є фіскальні проблеми та політичний безлад – хронічна слабкість, пасивна панівна галузь, неконтрольований режим бюджетних витрат.

Три основні функції грошей – засіб обміну, розрахункова одиниця, засіб заощадження – по-різному реагують на випадки дуже високої інфляції чи гіперінфляції. Заощадження йдуть першими; гроші стають надто непридатним засобом переміщення вартості у часі. Роль розрахункової одиниці здається гнучкою, оскільки користувачі грошей можуть пристосовувати ментальні моделі до номінальних цін, що постійно змінюються. Звіти із Зімбабве, Лівану або Південної Америки показують, що користувачі можуть продовжувати «думати» у грошових одиницях (продовжувати виконувати економічні розрахунки), навіть попри те, що швидкі зміни щоденної вартості ускладнюють це.

І гіперінфляція, і висока інфляція є серйозною перешкодою для економічного виробництва та марнотратним використанням людських зусиль, але «метрична роль» грошей не зникає одразу. Роль засобу обміну, яку економісти тривалий час вважали основною роллю грошей, з якої випливають інші функції, здається найбільш стійкою.

Мало переможців і багато невдах

Природна реакція німців, австрійців і угорців, як писав Адам Фергюссон у «Коли помирають гроші», своєму класичному описі гіперінфляції 1920-х років, полягала в тому, щоб «прийняти не так падіння вартості їхніх грошей, як те, що товари, які вони купували, дорожчали в абсолютному вираженні». Коли ціни зросли, «люди вимагали не стабільної купівельної спроможності за наявні у них марки, а більшу кількість марок, щоб купити те, що їм було потрібно».

Через сто років – в інший час, в інших країнах, з іншими грошима – люди мають ті самі сумніви. Інфляція, у її гіперваріантах або у тому вигляді, в якому ми переживаємо її у 2020-х роках, ускладнює здатність людей приймати економічні рішення. Стає все важче дізнатися, скільки щось «коштує», чи приносить бізнес реальний прибуток, чи збільшує домогосподарство свої заощадження, чи виснажує їх.

Звіт The Economist про наслідки інфляції у Туреччині минулого року резюмував наслідки скаженої інфляції у масштабах усієї економіки. У разі високої (чи гіпер) інфляції часові горизонти звужуються, а прийняття рішень зводиться до повсякденного управління грошима. Як і в умовах будь-якої інфляції, відбувається довільний перерозподіл багатства:

1. Економічною ціною високої інфляції є непередбачуваність системи цін, мінливість самих цін. Якщо ви вважаєте, що обмінний курс біткоїна до долара США «нестабільний», ви не бачили цін у країнах із гіперінфляцією – заробітної плати, активів, продуктів, орендної плати. Це підриває здатність споживачів планувати чи робити економічний вибір. Виробництво затримується, інвестиційні рішення відкладаються, а економіка перебуває у скрутному становищі, оскільки рішення про витрати переносяться на сьогодення.

2. Цінові сигнали не працюють. Через номінальні ціни важче розглянути реальні економічні чинники попиту та пропозиції – подібно до автомобільного, вікно в економіку раптово затуманюється. Суперечки про точні ціни призводять до різкого зростання транзакційних витрат, що нікому не вигідно; часткова заміна проблемних грошей на іноземну валюту створює другий рівень обмінних курсів (часто на чорному ринку).

3. Це несправедливо. Ті, хто має більше можливостей, можуть захистити своє багатство за допомогою нерухомості, надійних активів або іноземної валюти. Це викликає розкол між тими, хто має доступ до іноземної валюти або надійних активів, і тими, хто не має.

У той час як економічне життя більшості людей погіршується через (гіпер)інфляцію, і загалом усі зазнають збитків, деякі люди при цьому виграють.

• У найочевиднішому програші ті, хто тримає готівку, оскільки її вартість різко падає.

• Найбільш безпосередніми бенефіціарами є боржники; доки їхні доходи встигають за швидким зростанням цін, реальний фінансовий тягар боргу зникає. З іншого боку, кредитор втрачає купівельну спроможність, коли його актив із фіксованою вартістю перетворюється на ніщо.

Чи отримують уряди вигоду від високої або гіперінфляції?

Є багато нюансів у тому, чи виграють уряди від високої інфляції. Сам уряд зазвичай отримує вигоду, оскільки сеньйораж дістається емітенту валюти. Але загальний збір податків не відбувається миттєво, тому податки на минулі доходи можуть бути сплачені пізніше менш цінними грошима. Крім того, бідніша реальна економіка зазвичай створює менше економічних ресурсів, які уряд може оподатковувати.

Ще одна вигода урядів полягає в тому, що їхні витрати зазвичай обмежені в номінальному вираженні, тоді як податкові надходження зростають пропорційно до цін і доходів.

Будучи великим боржником, уряду за інших рівних умов легше номінально обслуговувати свій борг – справді, великі державні борги та фінансові зобов'язання є головними причинами гіперінфляції валюти. З іншого боку, міжнародні кредитори швидко реагують і відмовляються давати кредити такому уряду, або пропонують позику в іноземній валюті та під додаткові процентні ставки.

Мають значення і деякі інституційні особливості. Візьмемо два недавні приклади у США: індексація соціального страхування та втрати доходу від ФРС. У той час як борг, який піддається інфляції, пов'язаний із пенсійними зобов'язаннями держави перед пенсіонерами, у разі зростання цін може бути індексована компенсація. У грудні 2022 року виплати із соціального забезпечення були скориговані у бік збільшення на 8,7% з урахуванням інфляції, яка відображена в ІСЦ за останній рік. У більш екстремальних випадках інфляції чи гіперінфляції така компенсація може бути відкладена, або менш стабільні державні установи можуть взагалі не мати таких функцій, що призведе до скорочення фінансового добробуту людей похилого віку.

Так само, коли ФРС агресивно підняла ставки у 2022 році, вона зазнала бухгалтерських збитків. Тому поки вона призупинила свої щорічні перекази до Казначейства на суму 100 мільярдів доларів. Попри скорочення федеральних витрат у 6 трильйонів, це демонструє, як попереднє друкування грошей може призвести до втрати фіскального доходу у майбутньому.

Коли грошова влада втратила достатню довіру (користувачі грошей відмовляються від грошей, які швидко знецінюються, на користь чого завгодно), немає великого значення, як рухати маленькі важелі, що залишилися під контролем фінансової влади. Таким чином, гіперінфляцію можна розглядати як високу інфляцію, над якою фінансова влада втратила контроль.

Підсумок

Гіперінфляція відбувається, коли національні держави, які підтримують валюту, розоряються – як у балканських державах та країнах колишнього радянського блоку на початку 1990-х років. Її причиною може також послужити вкрай невміле управління – приклади варіюються від Веймарської республіки у 1920-х роках до Південної Америки у 1980-х та 1990-х роках чи Венесуели та Зімбабве зовсім недавно.

Не забуваймо про гіперінфляцію в Німеччині, яка відбулася між 1922 і 1923 роками, після того, як інфляція під час війни (1914-1918) і післявоєнні репарації поступово погіршили фінансове становище та промисловий потенціал країни. Як і у випадку з сьогоднішніми проблемами грошей, можна багато кого звинувачувати, але суть залишається незмінною: потрібно багато часу, щоб успішна та монетарно стабільна імперія поринула в гіперінфляційний хаос.

Кожному валютному режиму приходить кінець, спочатку поступово, а потім раптово. Можливо, сьогодні це відбувається швидше, але поки ще рано бачити на горизонті гіперінфляцію долара (як це зробив Баладжі у березні 2023 року). Хоча ми, можливо, ще не досягли етапу «раптово», ми не можемо бути впевнені, що етап «поступово» вже не почався.

Америка у 2023 році має багато рис, якими часто відзначається гіперінфляція: внутрішні заворушення, неконтрольований бюджетний дефіцит, центральний банк, нездатний завоювати довіру або впоратися зі своїми цілями щодо стабілізації цін, серйозні сумніви щодо платоспроможності банків.

Історія гіперінфляції тривала, але вона переважно обмежується сучасною епохою фіатних грошей. Якщо це послужить якимось орієнтиром на майбутнє, наближення до гіперінфляції відбувається набагато повільніше і займає набагато більше часу, ніж кілька місяців.